Парк Марії Заньковецької: тихий сквер біля музею

Коротко

• Це невеликий сквер у Печерському районі Києва між метро «Палац Україна» і «Либідська», навколо будинку-музею актриси.
• Офіційна адреса орієнтир — вул. Велика Васильківська, 121. Територію обмежують також вулиці Єжи Ґедройця, Предславинська і Ковпака.
• Сквер заклали навесні 2006 року, до 20-річчя Чорнобильської катастрофи. Назву він отримав через музей, а не через величезний лісопарк.
• Усередині — відновлений будинок, де актриса жила в 1918–1934 роках, світло-музичний фонтан, дитячий і спортивний майданчики, сезонні квіткові фотозони.
• Окремо стоїть пам’ятник Георгію Гонгадзе та загиблим журналістам (грудень 2008 року). Його часто шукають саме тут, а не в Маріїнському парку.
• Не плутайте з пам’ятником Заньковецькій у Міському саду біля «Ракушки» (1974) і з музеєм у селі Заньки на Чернігівщині.

Парк Марії Заньковецької в Києві — це не Голосіїв і не Маріїнський. Два з невеликим гектари зелені між житловими кварталами, де можна сісти на лавку, зайти в музей і за 20 хвилин знову бути на Великій Васильківській. Люди шукають його і як «парк», і як «сквер» — обидві назви ходять у місті паралельно. Точніше казати «сквер»: за масштабом це саме він.

Сюди приходять не за панорамами Дніпра. Сюди заходять між справами: після концерту в Палаці «Україна», перед зустріччю на Либідській, з дитиною на майданчик, або навмисне — подивитися меморіальний будинок першої народної артистки України. У практиці помічав одне й те саме: гості міста плутають це місце з Маріїнським парком, бо в обох фігурує ім’я «Марія» і в обох є скульптура, пов’язана із Заньковецькою. Це різні точки на карті. І різні історії.

Нижче — де саме шукати, що всередині справді є, чим сквер відрізняється від сусідніх зелених зон і як не витратити годину на зайве коло метро.

Де знаходиться і як до нього дістатися

Сквер лежить у Печерському районі, на прямокутній ділянці між чотирма вулицями. Головний орієнтир — жовтий відновлений будинок музею на Великій Васильківській, 121. Від виходу зі станції метро «Палац Україна» пішки хвилин 5–7 у бік Либідської. Від «Либідської» трохи довше пішки або одна зупинка наземним транспортом до вул. Ковпака.

• метро «Палац Україна» — найзручніший старт;
• тролейбуси й автобуси, що йдуть Великою Васильківською та Ковпака;
• пішохідний захід з Предславинської, якщо йдете від житлових дворів.

Вхід вільний, паркан навколо скверу умовний. Але сам музей — окрема історія з квитком і графіком. Якщо вам потрібен лише фонтан і лавки, квиток не потрібен.

За спостереженнями, найзручніше заходити з боку Великої Васильківської: одразу видно будинок музею, і вже від нього розходяться доріжки до фонтана й пам’ятника Гонгадзе. З боку Ковпака територія виглядає більш «дворовою» — майданчики, тінь, менше туристів з картами.

Як з’явився сквер і чому він так називається

Назва прилипла не від великого паркового проєкту XIX століття. Вона тримається на будинку. У 1918 році Марія Заньковецька оселилася тут, у родині сестри Лідії Карнаухової, і прожила до смерті 4 жовтня 1934 року. Тоді це ще була околиця. Тепер — щільний центр між двома станціями метро.

1960 року в квартирі №4 на другому поверсі відкрили перший в Україні меморіальний акторський музей. 1980-го автентичний будинок знесли. Рішення про відтворення будівлі на тому самому місці прийняли пізніше, і 29 вересня 1989 року відновлений будинок-музей знову прийняв відвідувачів. Навколо нього весною 2006 року розбили сквер — офіційно до 20-річчя Чорнобильської катастрофи. У туристичних текстах інколи пишуть 2008 рік: тоді доробляли благоустрій і ставили пам’ятник Гонгадзе. Закладання зеленої зони — 2006-й.

Тобто спочатку була актриса і дім. Потім музей. І лише потім — газони, фонтан, сакури й лавки, які сьогодні називають парком Марії Заньковецької.

Частину дерев і кущів справді висаджували мешканці сусідніх будинків. Це відчувається: сквер не виглядає як «парадний» міський парк з однієї руки архітектора. Він трохи клаптиковий. Десь густіше, десь рідше, десь клумба свіжа, а далі звичайна тінь лип.

Будинок-музей у центрі скверу

Музей Марії Заньковецької — філія Музею театрального, музичного та кіномистецтва України. Експозиція займає вже не одну квартиру, а весь відтворений будинок. На першому поверсі зазвичай вітальня і виставкові зали, на другому — меморіальні кімнати. Речі актриси, меблі, афіші, фото, сценічна історія корифеїв українського театру.

Графік, який музей оголошує на своєму майданчику: вівторок–неділя з 10:00 до 17:00, понеділок — вихідний. Довідки за телефоном 044 529 57 24. Квитки за туристичними довідниками останніх сезонів: дорослі близько 100 грн, школярі 30 грн, студенти й пенсіонери 50 грн, екскурсія окремо. Ціни змінюються, тож перед візитом краще уточнити.

Важливий нюанс. Наприкінці 2025 року другий поверх постійної експозиції тимчасово закривали на оновлення, перший працював як завжди — зали для заходів і тимчасових виставок. У будинку часто звучать камерні концерти: невелика зала, жива акустика, публіка сидить близько. Якщо їдете саме по меморіальні кімнати, перевірте, чи відкритий другий поверх. Якщо по концерт у музеї — дивіться афішу, туди квитки продають окремо.

У практиці це місце працює краще, коли не намагаєшся «закрити» його за 12 хвилин між метро. Будинок невеликий, але тексти й вітрини вимагають уваги. Актриса прожила довге й дуже нерівне життя: дебют у «Наталці Полтавці», трупи Кропивницького, Садовського, Старицького, перше звання народної артистки республіки. У сквері від цього залишається тиша. Усередині будинку — щільність біографії.

Що є на території, крім музею

Сквер розрізає світло-музичний фонтан з каскадом. У теплу пору він збирає дітей і тих, хто просто сідає на бортик із кавою. Фонтан не завжди запускають за розкладом «як у буклеті»: після ремонтів і в міжсезоння він може стояти сухим. Літо й рання осінь — найнадійніший час.

Праворуч від нижнього басейну стоїть артоб’єкт «М’яч». Є скульптура «Біосфера». Є дитячий майданчик і спортивний. Дорожки з лавками. Сезонні квіткові композиції, які ставить районне управління зеленого господарства. Восени 2025-го, наприклад, тут зібрали фотозону-карету з хризантемами і парасольками — кілька тисяч однорічних рослин на одній композиції. Взимку ставлять новорічні фотозони. Це не «велика культура», але для сімейної прогулянки працює.

• фонтан і каскад — літній якір скверу;
• майданчики — причина, чому тут багато батьків після 17:00;
• квіткові інсталяції — змінна декорація, не постійний об’єкт;
• лавки в тіні — найчесніше, що це місце вміє в липневу спеку.

Не чекайте ботанічного саду. У копійованих туристичних описах кочує фраза про «понад 600 видів дерев і кущів» на 2,3 гектара. На двох гектарах міського скверу таке число видів виглядає як роздутий копіпаст, а не інвентаризація. Реально тут є клени, липи, берези, туї, ялини, сосни, акації, шовковиці, декоративні яблуні, магнолії, сакури, червоний дуб. Цього достатньо, щоб навесні було гарно, а в серпні — тінь. Не більше.

Пам’ятник Георгію Гонгадзе

У грудні 2008 року в сквері відкрили пам’ятник Георгію Гонгадзе та журналістам, які загинули при виконанні обов’язків. Бронзова постать близько 3 метрів, позаду — «дерево життя» заввишки близько 7 метрів, крона з аркушів і силуетів. Загальна висота з цоколем — близько 8,5 метра. Автори: скульптори С. Загайкевич, Ю. Козерацький, В. Шолудько, архітектор В. Ткаченко.

Мати журналіста Леся Гонгадзе була проти монумента і на відкриття не приїхала. Це варто знати, якщо стоїте перед скульптурою і шукаєте «офіційну» інтонацію місця. Пам’ять тут подвійна: місто поставило знак, родина його довго не приймала. Дерево з силуетами інших загиблих журналістів розширює сенс за межі однієї біографії.

Саме через цей монумент сквер інколи шукають люди, яким Заньковецька байдужа. Вони приходять 16 вересня або просто проходять Великою Васильківською і згортають у зелень. Музей і пам’ятник стоять близько, але тематично майже не перетинаються. Це нормально для київських скверів: на маленькій ділянці можуть лежати дві різні пам’яті.

З чим його плутають і як не промахнутися

Найчастіша помилка — змішати три різні об’єкти в одну «точку Заньковецької».

Пам’ятник у Міському саду — камерна фігура в хустці на низькому гранітному постаменті. Стоїть біля відкритої сцени, і це логічно: актриса ніби слухає музику. До скверу на Васильківській він не має жодного стосунку, окрім імені. Музей у Заньках — взагалі інша поїздка: Чернігівщина, садиба, ставок, липова алея, близько двох тисяч предметів у зібранні.

Є ще Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької у Львові. І вулиці її імені в десятках міст. Якщо вбиваєте запит у навігатор і бачите «театр» або «Заньки» — це вже не цей сквер.

Коли сюди йти і скільки часу закладати

На сквер без музею вистачить 20–40 хвилин. З музеєм — годину-півтори, якщо не потрапите на концерт. З дитиною на майданчику можна застрягти настільки, наскільки дозволяє терпіння.

• квітень–травень: цвітіння, менше пилу, фонтан уже можуть запустити;
• червень–серпень: тінь і вода, але в обід спекотно на відкритих клаптях;
• вересень–жовтень: найспокійніші світлини, сезонні клумби;
• зима: коротша прогулянка, новорічні конструкції, музей як головна причина візиту.

У будні до 16:00 тут відносно тихо. Після школи й після роботи наповнюються майданчики. У вихідні більше людей з камерами біля квітів і біля пам’ятника. Це не Голосіївський ліс у суботу — черга на лавку рідко буває проблемою.

Що брати з собою? Воду влітку. Дрібні купюри або картку, якщо зайдете в музей. Зручне взуття не обов’язкове: перепад висот мінімальний, доріжки рівні. Для коляски прохід нормальний, хоча бордюри біля окремих клумб можуть бути неідеальні.

Типові помилки відвідувачів

Перша: приїхати в понеділок «на музей». Понеділок — вихідний. Сквер відкритий, будинок — ні.

Друга: шукати «великий парк Заньковецької» і розчаровуватися масштабом. Якщо вам потрібні кілометри алей — це Маріїнський, Хрещатий, Голосіїв, парк Партизанської слави. Тут інший жанр: міський карман з історією.

Третя: чекати, що фонтан грає щовечора як у буклеті 2016 року. Техніка старішає, сезон короткий, запуск залежить від служб.

Четверта: ставити навігатор на «пам’ятник Заньковецькій» і опинитися біля Верховної Ради. Пам’ятник актрисі — там. Її сквер — біля Палацу «Україна».

П’ята: заходити в музей за 20 хвилин до закриття. Каси й зали так не працюють. Краще зрання або одразу після обіду.

Для кого це місце взагалі має сенс

Для тих, хто вже в цьому кварталі. Для тих, хто цікавиться українським театром і хоче не лише афішу Львівського театру її імені, а дім, де вона доживала. Для батьків з дітьми між двома станціями метро. Для тих, хто йде вшанувати Гонгадзе і заодно сідає на лавку.

Не для тих, хто планує «день у парку» з пледом на три години і мангалом. Мангалу тут немає, і слава богу. Немає прокату човнів, оглядового колеса й натовпу з ватними цукерками. Є тінь, вода в сезон, один важливий будинок і один важкий пам’ятник.

Якщо складаєте маршрут «театральний Київ», сквер добре стає між Палацом «Україна» і прогулянкою далі по Васильківській або в бік Либеді. Якщо складаєте маршрут «класичні парки Печерська» — спочатку Маріїнський і Міський сад зі скульптурою Кальченко, а сюди вже окремим заходом.

Зайдіть із Великої Васильківської, обійдіть будинок, спустіться до фонтана, підніміться до пам’ятника журналістам. Якщо є час і вівторок–неділя — купіть квиток у музей. Якщо другого поверху немає через оновлення, не розвертайтеся одразу: перший поверх і сам сквер уже дають відчуття місця. А відчуття тут просте. Місто виросло навколо старого двору актриси й зробило з нього маленький публічний сад. Не ідеальний. Живий. І цього, чесно кажучи, Києву на цій ділянці якраз вистачає.