Коротко
- Майдан Незалежності — головна площа Києва, офіційно так названа 26 серпня 1991 року, через два дні після проголошення незалежності України.
- До цього місце встигло побути Хрещатицькою, Думською, Радянською, площею Калініна і площею Жовтневої революції.
- Центральний символ — Монумент Незалежності висотою 61 метр зі скульптурою Берегині, відкритий 23 серпня 2001 року.
- Саме тут відбулися Революція на граніті 1990-го, Помаранчева революція 2004-го і Революція гідності 2013–2014 років.
- Під площею — станція метро «Майдан Незалежності» синьої гілки з пересадкою на «Хрещатик»; зверху — стела, Лядська брама, фонтани, ТЦ «Глобус» і Алея Героїв Небесної Сотні.
- Сьогодні це одночасно туристичний центр, місце державних свят і простір пам’яті — і про 1991-й, і про зиму 2013–2014, і про війну, що триває.
Майдан Незалежності — центральна площа Києва. Не «одна з центральних», а та, з якої місто читається як столиця. Вона лежить на Хрещатику, у Шевченківському районі, між Софіївською, Михайлівською, Костельною, вулицею Архітектора Городецького і Алеєю Героїв Небесної Сотні. Координати — приблизно 50°27′ північної широти і 30°31′ східної довготи. Якщо шукаєте в навігаторі саме ці слова, вас виведуть сюди.
Слово «майдан» у Києві закріпилося тільки за цією площею. Решта міських просторів офіційно залишаються «площами». Саме слово прийшло зі сходу: у перській мові воно означає відкритий майданчик, місце зібрання. Для Києва це виявилося точним. Тут збиралися на базар, на мітинги, на новорічну ялинку, на панахиду. Іноді — на все це майже одночасно.
Далі — історія місця без зайвої патетики, як дістатися, що дивитися і чому ця бруківка для багатьох уже не просто центр міста.
Де саме площа і з чого вона складається
Площу розрізає Хрещатик. Через це вона ніколи не була «закритим квадратом» на кшталт європейських ринкових площ. Це радше розлогий вузол: нижня тераса з фонтанами і куполом «Глобуса», верхня — з готелем «Україна», схил Інститутської, який тепер зветься Алеєю Героїв Небесної Сотні. З одного боку Софія і Михайлівський собор уже за рогом, з іншого — урядовий квартал.
Навколо — кілька будівель, без яких картинка Майдану не складається:
- Будинок Федерації профспілок України на парному боці Хрещатика (на місці колишнього Дворянського зібрання);
- Головпоштамт;
- готель «Україна», до 2001 року — «Москва»;
- підземний торговельний центр «Глобус» під самою площею;
- скляні піраміди й фонтани після реконструкції 2001 року;
- Лядська брама з фігурою Архангела Михаїла — новобуд початку 2000-х на згадку про старі міські ворота.
Під ногами — багатошарове місто. У 1970-х тут проклали метро глибокого залягання, у 2001-му — торговельні рівні. Археологи ще в 1981-му знайшли рештки укріплень міста Ярослава, зокрема фрагменти Лядських воріт. Частину тоді показали в невеликій ніші підземного переходу. Під час реконструкції 2001 року дослідникам дали обмаль часу, і чимало шарів просто пішло під бетон. Це не легенда з екскурсії, а добре зафіксований епізод міської історії.
Як площа змінювала імена
За два століття назв було шість основних. Кожна — як штамп епохи. У побуті кияни часто випереджали чиновників: слово «Майдан Незалежності» вже лунало восени 1990-го, під час студентського голодування, хоча таблички тоді ще писали інакше.
| Період | Назва | Що стояло за нею |
|---|---|---|
| 1830-ті — 1876 | Хрещатицька площа | базар, дерев’яна, потім кам’яна забудова, вимощена бруківка |
| 1876 — 1919 | Думська площа | будівля Міської думи архітектора Олександра Шіле |
| 1919 — 1935 | Радянська площа | нова влада, знятий Архангел зі шпиля думи, червона зірка |
| 1935 — 1977 | Площа Калініна | ім’я голови ЦВК СРСР; під час нацистської окупації ненадовго повертали «Думську» |
| 1977 — 1991 | Площа Жовтневої революції | монумент 1917 року, фонтани, нова станція метро |
| з 26 серпня 1991 | Майдан Незалежності | на честь Акта проголошення незалежності 24 серпня |
Окремий нюанс: у 1941–1943 роках окупаційна адміністрація знову чіпляла старі таблички. Після визволення повернули радянську топоніміку. Це варто пам’ятати, коли хтось каже, ніби площа «завжди була Майданом». Ні. Майданом вона стала разом із державою.
Від Козиного болота до кам’яного центру
До Х століття місце згадують як Перевісище — хащі й низину, непридатну для щільної забудови. Пізніше кияни називали це Козиним болотом. Через яр, що йшов униз «хрещатим» розгалуженням, пішла назва Хрещатика. У часи Ярослава Мудрого тут пролягали вали й ворота міста Ярослава. Печерська брама стояла приблизно на цій осі до початку 1830-х.
Площа як міський простір з’явилася після знесення укріплень. У 1830-х — перші дерев’яні будинки і Хрещатицький базар. У 1851-му виріс перший великий кам’яний дім — Дворянське зібрання за проєктом Олександра Беретті. Нині на цьому місці — Будинок профспілок. Базар у 1860-х перенесли на Бессарабку, і простір почав виглядати «столичніше».
Думська площа і перший «хмарочос»
У 1874–1876 роках звели будівлю Міської думи. Архітектор — Олександр Шіле, київський міський архітектор німецького походження. Відтоді площа стала Думською. Перед фасадом у 1913-му поставили пам’ятник Петру Столипіну. У березні 1917-го його знесли. 1922-го на тому ж місці з’явився пам’ятник Карлу Марксу роботи Йосипа Чайкова — теж ненадовго, демонтований у 1930-х.
Поруч у 1912 році виріс так званий хмарочос Гінзбурга — перша висотна будівля такого типу в Україні. Сама дума не пережила війну: у вересні 1941-го будівля горіла, після визволення руїни розібрали. На її місці згодом сформували післявоєнний ансамбль Хрещатика.
Після 1943-го: сталінський Хрещатик і площа Калініна
Центр Києва після війни відбудували майже з нуля. Непарний бік Хрещатика розширили, площу збільшили більш ніж удвічі. Архітектурний каркас — неокласика пізньосталінського зразка: карнизи, колони, високі перші поверхи. У 1961-му на верхній терасі відкрили готель «Москва». У 2001-му його перейменували на «Україна» — і це одна з небагатьох змін, яку видно навіть людині, яка не цікавиться топонімікою.
17 грудня 1976 року відкрили станцію метро «Площа Калініна». Менш ніж за рік, 17 жовтня 1977-го, і станцію, і площу перейменували на честь Жовтневої революції. Тоді ж поставили монумент 1917 року з великою гранітною фігурою. Поруч запрацювали фонтани. Центральний басейн діаметром близько 30 метрів кияни швидко прозвали «рулеткою»: після реконструкції чаші в 1985-му він справді нагадував ігрове коло.
У 1989-му на Головпоштамті обвалилися колони порталу. Загинули 11 людей. Ця трагедія рідко потрапляє в туристичні тексти, але для киян старшого покоління вона досі частина пам’яті саме цього перехрестя.
Монумент Незалежності та інші знаки площі
Пам’ятник Жовтневій революції демонтували у вересні 1991 року. Десять років місце в центрі площі стояло «порожнім» у символічному сенсі: назва вже була нова, домінанта — ні. Реконструкцію почали 2000-го, до десятиліття незалежності. 23 серпня 2001 року відкрили Монумент Незалежності.
Автор скульптури — Анатолій Кущ. Моделлю для фігури стала його донька, художниця Христина Катракіс. Колона облицьована білим італійським мармуром, стоїть на постаменті у вигляді храму в дусі українського бароко; прототипом брами часто називають Браму Заборовського. Зверху — дівчина в національному строї з калиновою гілкою. Її називають і Берегинею, і Орантою України. Окремі деталі — калина, стрічки вінка, орнамент — позолочені.
Загальна висота композиції — 61 метр. Сама колона близько 52 метрів, фігура — кілька метрів заввишки (у різних описах фігурують 6–10 метрів; розбіжність іде від того, чи рахують лише бронзу, чи постамент під нею). Усередині колони — гвинтові сходи для технічного обслуговування і противага-маятник масою близько півтори тонни, щоб скульптура тримала вітер. Стиль — суміш українського бароко й ампіру. Хтось вважає стелу надто «святковою» для місця з такою історією. Хтось — навпаки, єдиним вертикальним акцентом, без якого площа розповзається.
Поруч після 2001-го з’явилися:
- Лядська брама з Архангелом Михаїлом — не автентична реконструкція воріт ХІ століття, а сучасна алюзія; історичні рештки лежали ближче до Будинку профспілок і глибше;
- пам’ятник козаку Мамаю;
- скульптурні групи біля стели;
- скляний купол над «Глобусом» на місці фонтана-«рулетки»;
- ряд нижчих фонтанів і пірамід.
За спостереженнями, туристи фотографують три речі майже завжди: стелу знизу вгору, Архангела на брамі і купол «Глобуса». Місцеві частіше дивляться на годинник, на вихід з метро і на те, чи працюють фонтани. Різниця погляду дуже київська.
Чотири політичні хвилі на одній бруківці
Майдан став політичним місцем ще до незалежності. Далі — коротко, без міфології «завжди так було». Не завжди. Але з 1990-го — уже так.
Революція на граніті, жовтень 1990
Студенти оголосили голодування на гранітних парапетах тодішньої площі Жовтневої революції. Вимоги стосувалися відставки уряду, перевиборів і відмови від нового союзного договору. Акція тривала близько двох тижнів і стала одним із поштовхів до розпаду радянської конструкції в Україні. Саме тоді в побуті закріпилася назва «майдан Незалежності». Офіційно таблички змінять наступного серпня.
«Україна без Кучми» і Помаранчева революція
Узимку 2000–2001 років площа знову зібрала антиурядові акції. Справжній наметовий масштаб прийшов у листопаді 2004-го. Після другого туру президентських виборів, який значна частина суспільства вважала сфальсифікованим, на Майдан вийшли десятки, потім сотні тисяч людей. Намети, сцена, помаранчеві стрічки, нічні чергування. 23 січня 2005 року саме тут відбулася інавгураційна частина для Віктора Ющенка. Це був перший випадок, коли площа стала всеукраїнською «сценою» на кілька тижнів поспіль — і світ уже знав слово Maidan.
Євромайдан і Революція гідності
21 листопада 2013 року, у річницю Помаранчевої революції, на площі зібралися люди проти рішення уряду призупинити підготовку до Угоди про асоціацію з ЄС. Спочатку це був порівняно невеликий протест. У ніч на 30 листопада спецпідрозділ «Беркут» жорстоко розігнав студентів. Після цього площа заповнилася знову — уже інакше.
Далі — барикади, Самооборона, сцена, Будинок профспілок як штаб, сутички на Грушевського в січні, «диктаторські закони» 16 січня. 18–20 лютого 2014-го протистояння перейшло в розстріли на Інститутській. 19 лютого горів Будинок профспілок. 20 лютого став днем найбільших утрат. 21–22 лютого Віктор Янукович залишив Київ, Верховна Рада констатувала самоусунення президента.
До Небесної Сотні офіційно відносять 107 осіб — загиблих учасників Революції гідності та активістів Майдану, частина з яких загинула вже навесні 2014-го з початком російської агресії на сході. Серед них були громадяни України, Білорусі, Грузії; троє жінок; наймолодшому, Назарію Войтовичу, було 17 років. 20 лютого в Україні — День Героїв Небесної Сотні. Назву «Небесна сотня» вперше широко промовили під час прощання 21–22 лютого 2014-го на цій же площі. Тоді ж лунала «Пливе кача».
Це не «екскурсійний сюжет». Це причина, чому частина людей на Майдані досі говорить тихіше, ніж туристичним групам зручно. І чому Алея Героїв Небесної Сотні — не декоративна перейменована вулиця, а маршрут, яким у лютому 2014-го йшли під кулі.
Як дістатися і що встигнути за годину
Найпростіший спосіб — метро. Станція «Майдан Незалежності» на Оболонсько-Теремківській лінії (синя, М2) відкрита 17 грудня 1976 року. Станція колонна, трисклепінна, глибокого залягання. Архітектори — М. Коломієць, І. Масленков, М. Сиркін за участю Ф. Заремби. Колони облицьовані світлим каменем, світильники сховані в нішах. Звідси підземним переходом, не виходячи з метро, можна пересісти на «Хрещатик» червоної лінії. Перехід займає кілька хвилин.
Виходи ведуть просто на площу, до Хрещатика, у бік Прорізної та Інститутської. Наземний транспорт: автобуси 24, 62, 110, 111, 114; тролейбуси 6, 16, 18. Поштовий індекс зони — 01001. Метро в Києві зазвичай працює приблизно з 5:30–5:40 до опівночі; точний час краще звіряти в офіційному застосунку, бо графік інколи зсувають через повітряні тривоги.
Якщо маєте одну годину, логічний маршрут такий:
- Вийти з метро на нижню терасу, стати обличчям до стели і зрозуміти масштаб колони.
- Обійти Лядську браму і купол «Глобуса» — це «парадний» кадр площі після 2001 року.
- Піднятися Алеєю Героїв Небесної Сотні. Не бігом. Тут меморіальні таблички, портрети, квіти.
- Оглянутися на готель «Україна»: з цього ракурсу видно, як площа «сідає» в рельєф Старого міста.
- За бажанням — зайти в підземний «Глобус» або пройти Хрещатиком до Бессарабки чи до Софіївської площі.
У практиці помічав одну типову помилку гостей: вони фотографують стелу, купують магніт і вважають, що «Майдан закритий». Ні. Майдан починається, коли спускаєшся з Інститутської або навпаки піднімаєшся нею. Саме там змінюється температура розмови.
| Орієнтир | Навіщо сюди | Скільки часу |
|---|---|---|
| Монумент Незалежності | головний візуальний символ площі | 10–15 хв |
| Лядська брама і фонтани | реконструкція 2001 року, «листівка» | 10 хв |
| Алея Героїв Небесної Сотні | пам’ять зими 2013–2014 | 20–40 хв |
| Будинок профспілок | штаб Майдану, пожежа 19 лютого 2014-го | 5–10 хв зовні |
| Станція метро | архітектура 1970-х і пересадка на «Хрещатик» | 5–10 хв |
Поруч можна продовжити маршрут до Софії Київської, Михайлівського Золотоверхого, Жовтневого палацу, Музею Революції гідності. Останній якраз для тих, кому мало табличок на алеї і потрібні імена, хронологія, речові свідчення.
Що площа робить із містом зараз
Після 24 лютого 2022 року Майдан знову змінив інтонацію. Новорічні ярмарки й концерти частину сезонів переносили на Софіївську площу. На самій площі з’являлися імпровізовані меморіали загиблим у війні, прапори, портрети. Офіційні церемонії — 24 серпня, 21 листопада, 20 лютого — нікуди не ділися. Між ними площа живе як транспортний вузол: хтось біжить на роботу, хтось чекає біля «Глобуса», хтось просто перетинає Хрещатик.
Архітектурно це складний гібрид. Сталінський Хрещатик, радянське метро, «ювілейна» естетика 2001 року, сліди барикад, які вже не стоять, але лишилися в пам’яті асфальту й у назвах. Хтось хоче більше зелені й менше машин. Хтось — прибрати новоділ Лядської брами. Хтось — новий меморіальний акцент замість стели. Суперечки про вигляд Майдану тривають від самої реконструкції 2001-го; після Революції гідності Міністерство культури навіть оголошувало конкурси на переосмислення простору. Великої нової перебудови, співмірної з 1977-м чи 2001-м, на момент написання цього тексту немає.
І ще одне особисте. Я кілька разів приходив сюди пізно ввечері, коли фонтани вже вимкнені, а стела світиться окремим стовпом. У такі години площа здається меншою, ніж на фото з натовпом. Чути метро під ногами. Видно вікна готелю. І стає ясно, чому це місце не відпускає: воно одночасно парадне і дуже побутове. Тут можна призначити побачення і згадати імена з алеї. Рідко яка столиця тримає обидві функції на одному клаптику.
Якщо їдете вперше — не обмежуйтеся селфі біля колони. Підніміться Інститутською, спустіться назад, зайдіть у перехід, прочитайте хоча б кілька прізвищ. Якщо живете в Києві й давно «просто проходите» — варто раз на рік зупинитися навмисно. Площа змінюється повільніше за стрічку новин, але змінюється.
Для перевіреної хронології подій 2013–2014 років зручно звертатися до матеріалів Українського інституту національної пам’яті. Історичну канву самої площі добре зібрано у Великій українській енциклопедії. Решту — вже ваші ноги і власна тиша на бруківці.
