Музей проскурівського підпілля у Хмельницькому

Музей проскурівського підпілля стоїть у невеликому столітньому будинку на вулиці Шевченка і зберігає живу пам’ять про тих, хто в роки нацистської окупації ризикував життям щодня. Це філія Музею історії міста Хмельницького, відкрита 1994 року саме в тій хаті, де колись працювала конспіративна квартира підпільників. Експозиція розповідає не лише про дати й імена, а про звичайних людей, які друкували листівки, ховали радіоприймачі й готували диверсії, коли місто називалося Проскуровом.

Сьогодні сюди приходять і школярі, і дослідники, і ті, хто шукає відповіді на питання, як народжується опір у найскладніших умовах. Фонди налічують близько восьмисот експонатів — особисті речі, листи, фотографії, нагороди. Після реконструкції 2011 року музей став більш інтерактивним: можна фотографувати, торкатися окремих предметів і слухати історії, які звучать так, ніби вони сталися вчора.

Цей заклад — єдиний у місті, повністю присвячений подіям Другої світової війни крізь призму місцевого підпілля. Він допомагає зрозуміти, чому вулиця в центрі Хмельницького носить назву Проскурівського підпілля і чому 25 березня для багатьох хмельничан — не просто дата визволення, а день пам’яті про тих, хто не склав зброї навіть у глибокому тилу.

Як з’явився музей проскурівського підпілля

Ідея створити окремий музей народилася серед самих учасників підпілля. У листопаді 1993 року Хмельницька міська рада видала розпорядження, а вже 25 березня 1994 року, у день п’ятдесятої річниці визволення Проскурова, двері закладу відчинилися. Підтримку надав тодішній міський голова Михайло Чекман, а ініціаторами стали ветерани, які самі пройшли через явочні квартири й лісові табори. Вони хотіли, щоб наступні покоління побачили не парадні портрети, а справжні речі тих років.

Спочатку музей існував самостійно. Через два роки його включили до структури Музею історії міста Хмельницького, і з липня 2000-го він офіційно став філією. Це рішення дозволило зберегти колекцію, розширити наукову роботу і постійно поповнювати фонди. У 2011 році відбулася велика реконструкція: капітальний ремонт будинку, нова експозиція, яку розробив художник Володимир Карвасарний. Відкриття оновленого простору приурочили до Дня партизанської слави 24 вересня.

Сьогодні музей продовжує жити. Щороку сюди передають нові документи, репліки зброї, книги й мапи. Працівники проводять квести для школярів, тематичні екскурсії й пошукову роботу. За моїм досвідом спілкування з відвідувачами, саме ця постійна робота робить заклад не музеєм-пам’ятником, а живим центром пам’яті, куди хочеться повертатися.

Важливо, що ініціатива йшла знизу. Люди, які вижили, самі вирішили зберегти свідчення. Це додає експозиції особливої щирості: кожен предмет має не лише інвентарний номер, а й конкретну історію, розказану тими, хто тримав його в руках.

Будинок, що зберігає таємниці підпілля

Столітня хата на вулиці Шевченка, 3/1 сама по собі є експонатом. Її звели на початку ХХ століття, і під час окупації саме тут працювала одна з ключових конспіративних квартир. Підпільники збиралися, передавали повідомлення, ховали документи й зброю. У будинку жили родини, пов’язані з організацією: у одній половині — Петро Семенюк, у іншій — Марія Главацька з чоловіком і маленькою донькою.

Стіни пам’ятають напругу тих років. Підпільники знали, що будь-який стук у двері може стати останнім. Радіоприймач ховали в звичайному стільці, а листівки друкували на саморобній машинці в сусідніх кімнатах. Після війни будинок залишився майже незмінним, і коли ветерани запропонували відкрити тут музей, місце вибрало себе саме.

Після ремонту 2011 року простір став зручнішим, але атмосфера старої хати збереглася. Дерев’яні підлоги, низькі стелі, невеликі кімнати створюють відчуття, що ти заходиш не в музейний зал, а в чиюсь оселю 1940-х. Відвідувачі часто кажуть, що саме це робить екскурсію особливою: історія не віддаляється за скло, а стоїть поруч.

Сьогодні будинок охороняють як пам’ятку. Він нагадує, що опір народжувався не лише в лісах, а й у звичайних міських хатах, де люди ділили останній хліб і останню небезпеку.

Народження Проскурівської підпільної організації

Проскурів захопили німецькі війська 8 липня 1941 року. Вже з перших днів у місті почали виникати невеликі антифашистські групи молоді. У вересні того ж року колишній секретар Чернівецького райкому партії Микола Андрійович Храновський об’єднав їх в одну організацію. На першому засіданні п’яти груп було створено міський комітет, до якого увійшли сам Храновський, Федір Назаров, Петро Вітанов, Петро Семенюк і Йосип Селіванов.

Підпільники діяли обережно, але системно. Вони створювали нові осередки на станції, на деревообробній фабриці, на цукровому заводі, у конторі «Плодоовоч» і на радіовузлі. Друкували листівки, збирали зброю й медикаменти, готували людей для партизанських загонів, проводили диверсії на залізниці. У 1942 році запрацювала підпільна друкарня, де працювали молоді дівчата Марія Ченаш і Марія Трембовецька.

У 1943 році частина підпільників пішла в ліс і створила загін «Народний месник». Нацисти посилили переслідування. Загинули керівники Микола Храновський і Петро Семенюк. Організацію очолив Федір Назаров, і вона продовжила роботу аж до визволення міста 25 березня 1944 року. За цей час сотні людей ризикували життям, а багато хто заплатив найвищу ціну.

Організація не була ізольованою. Вона підтримувала зв’язок із партизанськими загонами області й навіть мала радіозв’язок. Це була справжня мережа, яка охоплювала не лише місто, а й навколишні райони.

Герої підпілля: імена, які варто знати

Микола Храновський став душею організації з вересня 1941 до червня 1943 року. Саме він зумів об’єднати розрізнені групи й надати їм структуру. Федір Назаров спочатку був членом комітету, а після загибелі Храновського взяв керівництво на себе й довів організацію до визволення. Петро Семенюк надавав свою квартиру для зустрічей і друкарні, поки його не схопили.

Марія Трембовецька і Марія Ченаш у свої двадцять років друкували листівки на саморобній машинці. Коли гестапівці прийшли за Трембовецькою, вона спокійно вийшла й лише мовчки вклонилася подрузі у вікно. Ці історії звучать у музеї не як легенди, а як свідчення реальних людей.

У фондах зберігаються характеристики, нагороди й листи багатьох інших учасників: Вітанова, Селіванова, Главацької, Ченаш. Кожне ім’я має свою долю. Дехто вижив і дожив до відкриття музею, дехто загинув у катівнях чи в лісі. Саме тому експозиція така емоційна: ти бачиш не абстрактних героїв, а сусідів, учителів, робітників, які вирішили не мовчати.

У нашій практиці ми помічали, що саме розповіді про молодих дівчат і звичайних робітників найбільше чіпають сучасних підлітків. Вони бачать, що героїзм не завжди виглядає як парадний портрет.

Що побачити в експозиції музею

Фонди музею налічують близько восьмисот предметів. Серед найяскравіших — стілець із вмонтованим радіоприймачем, яким підпільники користувалися для зв’язку. Каски з отворами від куль, особисті речі, фотографії, листи з фронту, спогади, характеристики керівного ядра. Є документи про Раківський табір військовополонених Stalag 355 і про проскурівське гетто.

Експозиція побудована хронологічно: початок війни, окупація, створення підпілля, діяльність, переслідування, визволення. Окремі стенди розповідають і про діяльність ОУН-УПА на Хмельниччині, що робить картину більш повною. Після оновлення 2011 року простір став відкритішим: можна фотографувати й навіть торкатися деяких експонатів.

Особливу увагу приділяють підпільній друкарні й роботі молодих зв’язкових. Тут є репліки листівок, макети зброї, мапи з позначками явочних квартир. Гіди часто показують, як виглядала конспіративна кімната: стіл, гасова лампа, папір, друкарська машинка. Атмосфера така, що здається, ніби хтось щойно вийшов і залишив двері відчиненими.

Музей постійно поповнюється. Щороку з’являються нові матеріали з сімейних архівів, військові репліки, книги. Це не застигла колекція, а живий архів, який росте разом із пам’яттю міста.

Практичні поради для відвідувачів

Музей розташований за адресою вул. Тараса Шевченка, 3/1 у центрі Хмельницького. Доїхати зручно від залізничного вокзалу пішки за 15–20 хвилин або громадським транспортом. Координати: 49.42446° пн. ш., 26.99138° сх. д. Телефон для довідок і замовлення екскурсій — (0382) 79-54-46.

Години роботи зазвичай з 9:00 до 18:00, але вихідні дні можуть змінюватися (часто неділя й понеділок або субота й неділя). Краще перевірити актуальний графік на сайті Музею історії міста Хмельницького mimh.org.ua або зателефонувати. Вхідний квиток коштує близько 50 гривень для дорослих, є пільги для студентів і ветеранів. Екскурсія для групи — від 100 гривень.

Візит займає від 45 хвилин до двох годин, залежно від інтересу. Для школярів пропонують адаптовані програми й квести. У холодну пору в будинку може бути прохолодно, тож одягайтеся тепліше. Фотографувати можна майже всюди — це одна з особливостей закладу.

Плануйте візит заздалегідь, особливо якщо хочете екскурсію з гідом. У 2025–2026 роках музей продовжує працювати стабільно й іноді пропонує віртуальні матеріали для тих, хто не може приїхати особисто.

Дані зібрані на основі інформації з сайту mimh.org.ua та туристичних ресурсів станом на 2025–2026 роки.

Освітнє та культурне значення сьогодні

Музей проскурівського підпілля став важливим місцем патріотичного виховання. Сюди регулярно приводять шкільні класи й студентські групи. Інтерактивність експозиції дозволяє не просто слухати, а торкатися історії. Квести й тематичні заняття допомагають молоді зрозуміти, що опір — це не лише зброя, а й друкарська машинка, радіоприймач і звичайна людська мужність.

У сучасних умовах, коли Україна знову захищає свою незалежність, історії підпільників звучать особливо сильно. Вони показують, як люди зберігали гідність і дію навіть тоді, коли здавалося, що все втрачено. Музей не нав’язує готових висновків, а дає матеріал для роздумів.

Працівники постійно шукають нові матеріали, співпрацюють із родинами ветеранів і краєзнавцями. Це робить заклад не статичним, а таким, що розвивається. За моїм досвідом, після відвідування багато хто починає цікавитися сімейними архівами й історією власного міста глибше.

Культурна роль музею виходить за межі екскурсій. Він стає точкою, де пам’ять про війну зустрічається з сучасністю, і де кожен може відчути особисту відповідальність за збереження правди.

Як музей допомагає зберігати пам’ять у сучасній Україні

У часи, коли історія знову стає полем боротьби, такі невеликі музеї виконують особливу роль. Вони не дозволяють перетворити складні події на спрощені схеми. Тут розповідають і про радянське підпілля, і про діяльність ОУН-УПА на Хмельниччині, показуючи, що опір мав різні форми.

Музей проводить роботу з молоддю, організовує квести, приймає дослідників. Він стає місцем, де можна поставити незручні питання й отримати відповіді, підкріплені документами. Це особливо важливо сьогодні, коли багато хто шукає корені власної стійкості в минулому.

Працівники продовжують збирати свідчення. Кожна нова передана сімейна фотографія чи лист додає глибини. У нашій практиці ми бачили, як після візиту люди починають розпитувати бабусь і дідусів про ті роки, і сімейні історії оживають.

Таким чином, музей проскурівського підпілля — не лише про минуле. Він працює на майбутнє, формуючи покоління, яке розуміє ціну свободи й ціну пам’яті.

Питання та відповіді про музей

Чи можна відвідати музей без попереднього запису?

Так, індивідуальні відвідувачі можуть приходити в робочі години. Для екскурсії з гідом краще зателефонувати заздалегідь, особливо якщо йдеться про групу.

Скільки часу займає огляд?

Стандартна екскурсія триває 45–60 хвилин. Якщо хочете розглянути все детально й поговорити з гідом — закладайте півтори–дві години.

Чи підходить музей для дітей?

Так. Є адаптовані програми для школярів. Гіди вміють розповідати так, щоб не травмувати, але зберегти правду.

Чи можна фотографувати?

Так, фото- й відеозйомка дозволені. Це одна з особливостей закладу після оновлення.

Чи є у музеї матеріали про ОУН-УПА?

Так, експозиція висвітлює й діяльність проводу ОУН-УПА на території міста та області, що робить картину опору повнішою.

Як дізнатися актуальний графік роботи?

Найкраще перевірити на сайті Музею історії міста Хмельницького або зателефонувати за номером (0382) 79-54-46.

Типові помилки відвідувачів

• Приходити без уточнення годин роботи. Графік може змінюватися, особливо у святкові дні.
• Очікувати великого сучасного музею з інтерактивними екранами. Це невелика хата з живою атмосферою, а не високотехнологічний центр.
• Проходити експозицію швидко, не слухаючи гіда. Саме розповіді роблять предмети живими.
• Забувати про теплий одяг у холодну пору. Будинок старий, опалення скромне.
• Вважати, що музей лише про радянське підпілля. Тут є місце й для інших форм опору.

Ці помилки легко уникнути, якщо трохи підготуватися. Тоді візит стане по-справжньому глибоким.

Чек-лист перед відвідуванням

• Перевірити актуальні години роботи й вихідні дні.
• Зателефонувати, якщо потрібна екскурсія для групи.
• Взяти з собою зручне взуття й теплий одяг (залежно від сезону).
• Підготувати питання — гіди охоче відповідають.
• Зарядити телефон для фото (дозволено).
• Виділити щонайменше годину часу.
• Після візиту можна прогулятися вулицею Проскурівського підпілля й відчути, як історія живе в назвах.

Міні-кейс: як музей змінив ставлення школярів

У одній із хмельницьких шкіл після звичайної екскурсії вчителька історії запропонувала учням написати короткий відгук. Кілька хлопців і дівчат зізналися, що раніше вважали підпілля чимось далеким і «книжковим». Після того, як побачили стілець із радіо й почули історію двох Марій, вони почали питати вдома про своїх прадідусів і прабабусь. Через місяць клас зібрав невелику виставку сімейних фотографій воєнних років. Музей спрацював як каталізатор: історія перестала бути абстракцією і стала особистою.

Ключові інсайти

• Музей проскурівського підпілля існує в справжній явочній квартирі, і це надає йому особливої сили.
• Організація, створена у вересні 1941 року, проіснувала до самого визволення міста в березні 1944-го.
• Експозиція поєднує матеріали про радянське підпілля й діяльність ОУН-УПА, показуючи багатогранність опору.
• Після реконструкції 2011 року музей став відкритішим і зручнішим для відвідувачів різного віку.
• Невеликий розмір закладу — його перевага: історія звучить камерно й дуже особисто.
• Сьогодні музей продовжує збирати свідчення й працювати з молоддю, залишаючись живим центром пам’яті.

Музей проскурівського підпілля — це місце, де минуле не ховається за склом, а дивиться в очі. Він нагадує, що опір народжується в звичайних хатах і звичайних людях, які відмовляються мовчати. Приходьте сюди не лише подивитися на експонати, а й послухати, як звучить тиша старого будинку, наповнена голосами тих, хто не здався. І після виходу на вулицю Шевченка ви, можливо, інакше подивитеся на назву сусідньої вулиці — Проскурівського підпілля. Бо тепер ви знаєте, чиїми зусиллями вона з’явилася.